Ніл Кош Монтанья, якому 27 років, влітку цього року став гравцем «Епіцентру». Переїхавши з Іспанії до України, Ніл одразу почав наполегливо працювати на тренуваннях, щоб якомога частіше з’являтися в складі свого нового клубу. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Нілом Кошем, в якому легіонер «Епіцентру» розповів про різницю стилю гри в іспанському та українському чемпіонатах, друзів та… навіщо він вчить українську мову.
– У минулому турі ти забив свій дебютний гол за ФК «Епіцентр» та в українському чемпіонаті. Його, на жаль, не вистачило для позитивного результату. Та, напевно, все одно у тебе залишилися приємні спогади про цей гол, поділишся ними?
– Звісно, залишилося певне відчуття гіркоти, адже мій гол не допоміг команді здобути позитивний результат. Проте, попри обставини, цей день я запам’ятаю назавжди — це був мій перший гол на професійному рівні. Було багато різних емоцій, і я дуже хочу й надалі допомагати команді в будь-якому аспекті гри. Насправді це був не мій перший гол у кар’єрі — їх у мене небагато, менше десяти, але саме цей став найособливішим.
– Ти вже взяв участь у 7 матчах УПЛ за «Епіцентр». Що можеш сказати про рівень чемпіонату України?
– Не вважаю правильним порівнювати чемпіонати, адже кожен має свої особливості. Безумовно, в УПЛ стиль гри відрізняється від того, до якого я звик в Іспанії. Тут, на мій погляд, перевага надається фізичній підготовці, тоді як в Іспанії акцент робиться більше на техніку та тактику. Проте вважаю, що українська ліга також має багато талановитих футболістів і великий потенціал для розвитку.
– Коли отримав запрошення приїхати в Кам’янець-Подільський, довго вагався їхати чи ні?
– У мене не було жодних сумнівів щодо переходу. Моя мрія з дитинства — грати у футбол у вищому дивізіоні. «Епіцентр» надав мені цю можливість, за що я дуже вдячний. Тому, як і будь-яка людина, яка має чітку мету, я зібрав валізи, приїхав і готовий зростати разом із клубом, роблячи свій внесок у спільний результат.
– Ти приїхав до «Епіцентру» разом із Хоакіном Сіфуентесом і ви стали першими іспанськими легіонерами нашого клубу. Згодом з’явився і Джон Себеріо. Можна сказати, що тепер ви найкращі друзі?
– Так, безумовно! Ми проводимо разом майже весь час — як на полі, так і поза ним. Ми різні, але саме це дозволяє нам доповнювати одне одного й створювати чудову взаємодію. Це видно і під час гри. Тут ми — як справжня родина. Ми побудували щось, що залишиться з нами назавжди.
– Чи важко було влитися в колектив, зрозуміти той футбол, який сповідує тренерський штаб «Епіцентру»?
– Мені не було складно адаптуватися, адже я приїхав із чітким розумінням своїх цілей. Вважаю себе людиною, яка швидко пристосовується, бо якщо справді чогось прагнеш, потрібно віддавати максимум. Як я вже казав, тут футбол дещо інший — необхідно засвоювати нові аспекти гри, водночас намагаючись поділитися тим, що можеш додати зі свого досвіду, у моєму випадку — з іспанського футболу.
– Ти вже трохи спілкуєшся українською. Правда, що відвідуєш репетитора? Чому вирішив вивчити українську?
– Так, це абсолютно правда (сміється – прим.авт.)! Мені пощастило зустріти людину, яка розмовляє іспанською та українською, і я відразу почав працювати над вивченням мови. Для мене це не просто навчання — це прояв поваги до країни, яка прийняла мене та надала шанс реалізуватися. Тому я намагаюся якомога краще інтегруватися в місцеву культуру. Звичайно, мова — це певна перешкода, але я щодня працюю, щоб спілкуватися як із людьми в клубі, так і з тими, кого зустрічаю поза полем. Це моя форма вдячності за гостинність.
– Зараз у чемпіонаті пауза. Як думаєш, чи піде вона на користь нашій команді, щоб краще підготуватися до наступних поєдинків?
– Вважаю, що нинішні результати — це наслідок сукупності чинників. Деякі з них не залежать від нас, а іноді просто бракує тієї частки вдачі, яку ми заслуговуємо своєю працею. Очевидно, що це перший сезон «Епіцентру» в УПЛ, і це також створює певні труднощі. Але я впевнений, що з часом результати прийдуть, робота кожного буде відображена в турнірній таблиці, і все зміниться на краще. Ми повинні продовжувати вимагати від себе максимуму й прагнути щодня ставати кращими. Адже ніщо не наближає до успіху більше, ніж чесність із самим собою та самодисципліна.
– Якщо озирнутися на попередні 8 турів, на твою думку, скільки очок мало б бути в «Епіцентру»? І чому є лише три?
– Як я вже зазначав, є багато факторів, які не сприяли нам, і, на мою думку, це пов’язано з певною негативною динамікою. Деякі моменти, безумовно, залежать від нас, тому ми працюємо, щоб покращуватися щодня. Коли справи йдуть не найкращим чином, здається, що все проти тебе, але саме тому важливо продовжувати працювати наполегливо, зосереджено й крок за кроком рухатися вперед. Це єдиний шлях до прогресу. Я не хочу думати про те, скільки очок ми могли б мати чи скільки заслуговуємо. Упевненість, наполеглива праця та згуртованість команди зроблять так, що цей непростий початок сезону залишиться в минулому. Але кожен із нас має докласти максимум зусиль — лише так можна змінити ситуацію.
– Особисто перед собою ставиш якісь конкретні завдання на матчі, які команда проведе в 2025 році?
– Я щодня отримую задоволення від своєї роботи, люблю те, що роблю, і відчуваю себе щасливчиком. Живу життям, про яке завжди мріяв. Хочу постійно вдосконалюватися — як особистість і як професіонал — щоб бути найкращою версією себе та допомагати своєму оточенню: клубу, родині, близьким. Уже давно перестав зациклюватися на майбутньому — маю особисті цілі, над якими працюю щодня, і не збираюся здаватися. Моє головне життєве правило — бути щасливим, піклуватися про своїх людей і бути відповідальним за кожне своє рішення.